Книги

Володимир Винниченко


Сім'ю не можна зруйнувати збоку. Вона завсіди розпадається зсередини.

Записки кирпатого Мефістофеля

Комментарии:

  • 2014-05-24 04:43 Имя: tsitati

    Справді, на віщо я живу? Рішуче не розумію. І невже на цих жовтих цяточках тягнеться теж ця чиясь злісна штука, що зветься життям? Уявляю, як повинно бути нудно тій істоті, яка з обов'язку свого становища мусить бути безсмертна: це ж така одноманітна, монотонна річ — життя. Родиться, розвивається, поживе, вмірає. І так вічно, вічно. Зоряні світи, окремі планети, людські царства, людина, мікроб — живуть одним шаблоном.
    0
  • 2014-05-24 04:43 Имя: tsitati

    Я дивлюсь на тремтяче, лагідне мерехтіння небесних цяток і намагаюсь уявити собі життя на них. Згадую канали Марса й думаю: а що, як людськість знайде колись спосіб літати у світових просторах? Допустім, використає світло, як засіб пересування. Світло в один момент проходить, здається, сорок тисяч верстов. І все ж таки, до багатьох планет, од яких світло доходить до нас через декілька тисяч літ, не долетіти ніколи людині. А як навіть і долетить кудинебудь, то що тут такого радісного? На Марсі, чи де инде, таксамо, як і тут, родяться, живуть, страждають, умірають. Ну, чого прилетіли? Все те саме, не варто і хвилюватись. А то ще й бійка заведеться поміж планетними братами. У живих істот вона заводиться швидко.
    0
  • 2014-05-24 06:44 Имя: tsitati

    Я йду без ніякої мети, ні про віщо не думаючи. Ні, я думаю про те, що я страшенно самотній. Самотній же тому, що нікого не люблю. Найпевніща ознака самотніх та, що вони нічого й нікого не люблять. І коли я слухаю людей, що жаліються на самотність і запевняють, що вони люблять, я думаю про себе: бідолахо, тобі для чогось хочеться переконати мене, що в тебе в гаманці одночасно порожнеча й цілі скарби.
    0
  • 2014-05-25 02:18 Имя: tsitati

    Соня — женщина гарна, розумна, чесна, але… але, коли чесна женщина не любить, то життя з нею в тисячу раз тяжче, ніж з дурною й підлою.
    0
  • 2014-05-25 21:34 Имя: tsitati

    Нарешті, коли минає багато-багато часу, коли проходить орґія, я почуваю, що тепер знаю й люблю її. І раз питаюся її: що таке любов? Вона відповідає: це те, коли ніщо не існує, окрім його.
    Значить, вона ще не любить мене.
    І знов згодом задаю їй те саме питання. Вона каже: любов — це страх загубити.
    Ні, й тепер вона ще не знає, що таке любов.
    І от, нарешті, вона сама каже мені: «Як дивно: я люблю світ, я люблю людей так, як ніколи не любила. Від чого ця жалість у мене, і зворушення, і така хороша печаль? Я вже не боюсь загубити тебе, бо це ж неможливо, правда? Ми так вросли одне в одного, що я вже не розумію слова «загубити». Кого загубити?. «Себе?»
    Тоді я бачу, що вона знає, що таке любов. Тепер ми не можемо ні загубити, ні звязати себе.
    І тоді ми входимо у світ обновлені, злиті в одному. Тепер ми муж і жона.
    0
  • 2014-05-26 08:10 Имя: tsitati

    Кожний любить свою молодість, кожний з солодким болем скидує з неї все, що було колись брудного, й лишає собі тільки саме радісне, зворушливе.
    0
  • 2014-05-26 13:46 Имя: tsitati

    Так, значить, кінець. Добре! Через що? Через мою неморальність. Що ж таке моральність? Моральність це рожева пудра на законах природи.
    0
  • 2014-05-28 04:19 Имя: tsitati

    Як це погано, паршивенько, шаблонно: коли мужчину образить кохана жінка, він починає пити й виробляти бешкети; коли жінка ображена, вона зараз же спішить зрадити його з иншим мужчиною.
    0
  • 2014-05-28 23:33 Имя: tsitati

    Через що інтеліґентні люде не вживають розуму на щонебудь инше, як принципіяльні суперечки та голі теорії? Наприклад, така річ, як шлюб. Як шаблонно, без розуму і, в суті, жахливо складають інтеліґенти своє родинне життя! Ну, хай селяни, робітники, купці або наші прадіди так складали, це зрозуміло! Страх перед традицією, відсутність критики, аналізи, инші завдання шлюбу!
    0
  • 2014-05-29 03:13 Имя: tsitati

    — Треба творити шлюб, Ганно Пилипівно. От у чому вся причина. Творити свою любов. Закоханість не є любов. Любиш те, що знаєш, чого прагнеш, про що мрієш. А любов приходить тоді, як одходить закоханість. І приходить не сама, а з нами, з нашим хотінням, волею, впертостю, гордостю. От ви закохані в когонебудь. Вас тягне до тої людини, ваше тіло співзвучне з нею. Хиба це є підстава для шлюбу, для народжіння нових людей? Ні, ви пізнайте людину в цім тілі, полюбіть її! Пізнайте у дрібничках, у звичках, у найменших і найбільших проявах її, сплетіть себе з нею неподільно. І тільки тоді, як це буде, ви матимете маленьке право сказати, що ви дещо зробили для творення шлюбу, справжнього, гідного теперішньої людини.
    0
  • 2014-05-29 03:46 Имя: tsitati

    ... революціонери подібні до нічних метеликів. Бачили ви, як часом улітку ввечері вперто лізе до світла лямпи якийнебудь метелик? Його піймають і кинуть у темноту. Трошки згодом він знову летить. Знову піймають, і ще далі шпурнуть. Він спочине, збере останні сили і, хоч дуже таки помнятий брутальною рукою, знову летить. Бува, що його, нарешті, просто пристукнуть держальцем ножа або схоплять, зломлять крильця й так шпурнуть у темряву, що він уже не може прилетіти. От так, Степунче, й революціонери. Багато їх із помнятими, поломаними крильцями лежить десь у темноті й безсило прагне до світла.
    0
  • 2014-05-30 08:22 Имя: tsitati

    Революціонери завсіди були, є й будуть. Кожна молода, здорова, жива людина є революціонер. От ви підростете й займете наше місце. Вам помнуть крила, ви ослабнете, й ваше місце займуть молодші та дужчі за вас.
    0

Добавить комментарий



Каптча: