Книги

Василь Симоненко


"Ну скажи, хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг?
Ти і я - це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Буду я приходити до тебе
І до інших йтимуть
Горді. Ти.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ми з Тобою...
Ми не вічні.
Ми з тобою просто - Ти і Я...
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.”

Комментарии:

  • 2014-05-30 01:48 Имя: tsitati

    Можна

    Можна вірить другові чи милій,
    Марить наяву чи уві сні,
    Білизну червневих ніжних лілій
    Заплітать букетами в пісні.

    Можна жить, а можна існувати,
    Можна думать — можна повторять.
    Та не можуть душу зігрівати
    Ті, що не палають, не горять!

    Люди всі по-своєму уперті:
    Народившись, помирає кожна,
    А живуть століття після смерті
    Ті, що роблять те, чого «не можна».
    0
  • 2014-05-30 01:48 Имя: tsitati

    Я йшов один. Алеї гомінливі
    Пливли в задумі у вечірню млу,
    І юнаки закохані й щасливі

    В строкатім одязі, неначе на балу,
    Дивились на годинник неспокійно
    І дорікали долю свою злу.

    Коханих лаяли за вдачу непостійну,
    Або з-за жовтих зім'ятих газет
    Дивились на прохожих безнадійно.

    І лиш один закоханий поет,
    Застиснувши у жмені чуба,
    Вивершував любовний тріолет.

    А поруч хтось облизуючи губи,
    Чарівній співрозмовниці своїй
    Доводив палко непотрібність шлюбу.

    І довго чулися у тиші голосній
    Її слова обурені й гнівні...
    Вони збудили в пам'яті моїй

    Забуті дні, короткі хвилі дивні,
    Вологих вуст незаймане тепло
    І ласки по-дитячому наївні.

    І знов моє похмурене чоло
    Торкнули ніжно руки невидимі
    Імиле щастя серце залило,

    І помисли мої крикливо-нелюдимі
    Змінила ніжності бездумна пустота,
    І я розтанув у солодкім димі,

    І мізером здалася висота
    Надуманого мною п'єдесталу...
    Враз я прокинувся. Байдужа темнота

    Засмоктувала холодно квартали,
    І ти під одиноким ліхтарем
    Розмашисто другого цілувала...

    29.09.1956р.
    0
  • 2014-05-30 01:55 Имя: tsitati

    Бо ж немає тим іншої кари,
    Хто дотепи свої в іржі
    Заганяє буздумно в рани,
    У болючі рани чужі...
    0
  • 2014-05-30 05:19 Имя: tsitati

    "І знову сам воюю проти себе..."

    І знову сам воюю проти себе -
    Два чорти скарапудились в мені.
    Один волає: "Зупинись! Не треба!"
    Штовхає інший: "Не впиняйся, ні!"

    І я іду, і падаю, і знову
    Спішу вперед або плетусь назад.
    Мені дарма, що брехні і обмови
    Об мене торохтять,
    Як об гостинець град.

    Мені дарма, плюю на остороги,
    Топчу улесливости мох.
    Мої чорти беруть мене на роги,
    І щоб мені не збитися з дороги,
    То треба дослухатися обох.
    0
  • 2014-05-30 07:27 Имя: tsitati

    Є в коханні і будні, і свята,
    Є у ньому і радість, і жаль,
    Бо не можна життя заховати
    За рожевих ілюзій вуаль.

    І з тобою було б нам гірко,
    Обіймав би нас часто сум,
    І, бувало б, темніла зірка
    У тумані тривожних дум.

    Але певен, що жодного разу
    У вагання і сумнівів час
    Дріб’язкові хмарки образи
    Не закрили б сонце від нас.

    Бо тебе і мене б судила
    Не образа, не гнів — любов.
    В душі щедро вона б світила,
    Оновляла їх знов і знов.

    У мою б увірвалася мову,
    Щоб сказати в тривожну мить:
    — Ненаглядна, злюща, чудова,
    Я без тебе не можу жить!..
    0
  • 2014-05-30 19:12 Имя: tsitati

    ЗАКОХАНА

    Ось на тому й ущухла злива,
    Розійшлися з під’їзду всі.
    Ти брела по струмках, щаслива
    В загадковій своїй красі.

    Били блискавки ще тривогу,
    Розтинаючи небосхил, –
    І веселка тобі під ноги
    Опустилась, чудна, без сил.

    Довго вітер уперто віяв,
    Але чомусь і він тепер,
    зазирнувши тобі під вії
    У волоссі твоєму вмер.

    Через вулиці нахололі
    Повз очей зачарований хміль
    Йшла ти в сонячнім ореолі
    Невідомо куди й звідкіль.

    Йшла, та й годі. Може, з роботи,
    В магазини чи на базар.
    Дріботіли маленькі боти
    Об розчулений тротуар.

    Не дивилася ні на кого,
    Йшла й не чула, напевне, ніг.
    Але щастя твоє ще довго
    Голубіло з очей у всіх.
    0

Добавить комментарий



Каптча: