Книги

М.Коцюбинський


Коли ви в горі, коли ви щохвилини сподіваєтесь якогось лиxa i душа ваша напружена, мов струна на струменті, раджу вам зупинити годинники. Якщо ви стежите за ними, вони без кінця продовжують ваші муки. Коли ж забуваєте за них, вони нагадують про себе, як цегла, що падає на голову. Вони байдуже рахують ваші терпіння й довгими стрілами-пальцями наближають хвилину катастрофи.

Цвіт яблуні

Комментарии:

  • 2014-05-30 23:13 Имя: tsitati

    А люди йдуть. За одним другий і третій, і так без кінця. Вороги й друзі, близькі й сторонні — і всі кричать у мої вуха криком свого життя або своєї смерті, і всі лишають на душі моїй сліди своїх підошов.

    Intermezzo
    0
  • 2014-05-30 23:13 Имя: tsitati

    Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то
    помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне.
    0
  • 2014-05-30 23:17 Имя: tsitati

    Ех, так воно часто трапляється, коли поет береться щось аналізувати: вмикаються здивування й гіперболізація одночасно, події набувають планетарного масштабу, а вигляд пляшки з-під мінеральної води може розчулити до сліз.
    0
  • 2014-05-30 23:19 Имя: tsitati

    …кожна подія важлива й чимось особлива, кожна книжка була часом, який ми пережили, корисним чи порожнім, але таки нашим пережитим і неповторним часом.
    0
  • 2014-05-30 23:29 Имя: tsitati

    Наші слабкості й творять нас, ніщо так не характеризує тебе, як твої мінуси і розпачливі спроби їх перебороти.
    0
  • 2014-05-30 23:37 Имя: vlada

    Ах, як добре збирати усмішки і оддавать їх другим!..

    На острові
    0
  • 2014-05-30 23:37 Имя: tsitati

    А я дивлюся на небо. Воно сьогодні тихе, синє, глибоке і так щедро спливає униз, що маю певність: се воно наливає море блакиттю.
    0
  • 2014-05-30 23:41 Имя: tsitati

    Я люблю свою кімнату. Білу, наче снігурка, з букетом ірисів на столі і з Боттічеллі на стінах. Але найбільшу радість справляє мені вікно. Цілий день в нього дивиться море. Од сходу до заходу сонця голубіють в моїй хаті шибки, як морське око.
    0
  • 2014-05-30 23:45 Имя: tsitati

    Глуха тривога стукає в серце, наче хоче туди увійти.
    0
  • 2014-05-30 23:47 Имя: tsitati

    Я був чистий і свіжий, ти розумієш, я був молодий, не чув своїх літ і свого тіла, того лепу брудного життя, я міг би летіти... Ти розумієш, що значить молодим бути і чистим? Ти не забула?..

    Сон
    0
  • 2014-05-30 23:51 Имя: tsitati

    Вона. Вона не вміла шанувати життя, оберігати його красу. Щодня закидала його
    тільки дрібним, непотрібним, тільки грузом життя, аж зробила з нього смітник.
    Поезія жити не може на смітнику, а без неї життя — злочин.
    Марта горіла злістю.
    А він? Хіба він не зачинявся од неї, не ховав живу воду душі, як той скупий, що
    боїться, аби на його скарби не впав чужий погляд? Чого ж винна тільки вона?
    Ні, спочатку він був інакший, але не можна ж зростити квітку на безводному
    грунті. Вона зів'яне. Він розуміє, без прози трудно прожити. Нехай буде наверху
    піна, але під нею мусить в келиху грати чисте вино, і той, хто ллє у нього
    безперестанку воду, позбавить смаку вино.
    0
  • 2014-05-30 23:56 Имя: tsitati

    — Ти обросла буденним, наче корою! — кричав Антін.
    0

Добавить комментарий



Каптча: