Книги

Андрій Любка


Я вже вчинив величезну помилку, спаливши речі.
Я вже не зможу видалити ані мейл-адресу, ані номер телефону. Я безпорадний. «темряви ще не було, але й світла вже наче не стало». Всі ті, кого ми безмежно любили, існують десь поміж цими словами:
Смерть є. Смерті немає.
Десь між ними, там, далеко, клубочиться наша любов, як хмара. Біла-біла хмара.

Комментарии:

  • 2014-05-30 05:46 Имя: tsitati

    Цвинтар збиває пафос, збиває суєту буденності. Тут розумієш, що насправді нічого важливого не відбувається, а твої проблеми – смішні й абсурдні.
    0
  • 2014-05-30 05:46 Имя: tsitati

    Бо часом буває так, що серце б’ється, ніби грає джаз.
    0
  • 2014-05-30 06:55 Имя: tsitati

    Серце, серце. З серцем буває так, як із пиятикою. Ти можеш пити стільки, скільки в тебе влізе, стільки, щоб наповнити себе по вінця, як чашу (Грааля?) , веселитися й співати, творити дива зухвалі, спати, як спить барсук, а на ранок прокинутися свіжим і бадьорим, як твоя дзвінка молодість. Але одного разу прокидаєшся зовсім іншим, так наче переступив невидимий поріг молодості, і життя навколо набуло якихось нових, не конче приємних барв. Саме тоді, вже за цим порогом, відбувається те, що засмутить тебе надовго: ти починаєш забувати.
    0
  • 2014-05-30 07:54 Имя: tsitati

    Молодість закінчилася, пам'ять переповнена, операційна система звільняє місце для більш важливих файлів.
    0
  • 2014-05-30 08:39 Имя: tsitati

    Так само із серцем. До певного часу живеш собі, навіть не підозрюючи, що тіло має внутрішні органи. Живеш життям метелика, невагомого й несерйозного, і думаєш, що смерть – це лише поетичний образ, така собі рима до слова «вщерть», кришка, яка накриває вщерть заповнений бак твого життя.
    0
  • 2014-05-30 09:19 Имя: vlada

    Усе найкраще в житті траплялося зі мною випадково. Ну, може, й не все, але те, що можна назвати пригодами, - точно. Так просто цікавіше жити: коли зранку ще не знаєш, де опинишся ввечері.
    0
  • 2014-05-30 09:37 Имя: vlada

    Коротше кажучи, середина весни, початок депресії.
    0
  • 2014-05-30 10:09 Имя: tsitati

    Але, як правильно казала моя колишня: мало знати, де хочеш жити, треба ще й знати, ким там хочеш бути.
    0
  • 2014-05-30 10:13 Имя: tsitati

    Щастя ж насправді складається з речей простих, часто примітивних, а одне з найбільших задоволень - чути, як тебе називають на ім*я. Це вияв особливої інтимності і довіри...
    0
  • 2014-05-30 10:56 Имя: tsitati

    Ім*я - це твоя карма, твоє тавро. Твій персональний код доступу до світу і його таємниць, до прихованих сенсів і потаємних, але від того не менш дієвих, законів метафізики.
    0
  • 2014-05-30 13:12 Имя: tsitati

    Наполягти на власному імені, на правильних назвах міст - зовсім не шовіністичне, як дехто прагне його потрактувати. Це радше потреба наголосити на власній неповторності, на власному праві жити, праві існувати у цьому такому різному світі під своїм особистим нікнеймом.
    0
  • 2014-05-30 13:17 Имя: vlada

    Зрештою, якщо людина не чинить нічого загрозливого і в жоден спосіб не заважає моїй свободі, я теж не схильний заважати їй. Навіть ненормальною її вважати не хочеться, бо остання справа, якою я б хотів займатися у цьому житті - визначати чиюсь нормальність.
    0
  • 2014-05-30 15:02 Имя: tsitati

    І муляє тільки одне незручне питання, яке поставив Нікола. Мовляв, ще можна зрозуміти скрутне становище малесенької бідної країни, в якій живе півтора мільйона македонців, але чому у вас, в безкінечній сорокап’ятимільйонній Україні такі ж проблеми? Та й справді: чому?
    0
  • 2014-05-30 15:37 Имя: tsitati

    Хто з нас вимірює дощ як «енну кількість міліметрів опадів»? Ніхто, бо для кожного з нас дощ є чимось конкретним: під тим я змок, а під час іншого я сидів біля вікна й дивився на вулицю.
    0
  • 2014-05-30 15:52 Имя: tsitati

    Незалежність складається з нас, із наших життів, наших днів.
    0
  • 2014-05-30 16:05 Имя: tsitati

    Як і будь-що, зрозуміле саме по собі, Незалежність по-справжньому можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вона зникає чи її у тебе відбирають.
    0
  • 2014-05-30 18:32 Имя: tsitati

    Так і з любов’ю: вона до тебе приходить, навалюється на твою голову, і ти починаєш вірити. Бо інакше – ніяк, гаплик, капець.
    0
  • 2014-05-30 19:01 Имя: tsitati

    Кінець-кінцем, наше життя насправді не складається з вісімдесяти чи ста – кому як відміряно – років. Це печально, але саме так: спробуйте-но згадати минулий рік, котрий щойно закінчився. Ну от, і я про це ж: пам’ятаємо ми всього з десяток днів, кілька яскравих моментів, наш жорсткий диск фіксує зовсім небагато хороших і сумних спогадів, які в сумі і є нашим життям. Саме любов може зробити будь-який день таким, що запам’ятається назавжди. Саме вона здатна додати теплих барв до зимового пейзажу.
    0
  • 2014-05-30 20:38 Имя: tsitati

    А було так: кімната п’ять на вісім метрів, у ній чотири ліжка, стіл, дві шафи. Люстри нема, запорошена лампочка просто звисає зі стелі на дроті. На столі й підвіконні – книжки, тарілки й газета, під ліжками – недопалки книжки, конспекти, шкарпетки (соромно, соромно!), на ліжках – ми, студенти філологічного факультету Ужгородського національного університету.
    0
  • 2014-05-30 20:46 Имя: tsitati

    Але найголовніше – зустрічатися, про щось перемовлятися з сусідами-пасажирами, а потім прощатися і втомлено, ніби після кількох годин дороги, повертатися додому. Бо немає нічого кращого, ніж повертатися додому.
    0
  • 2014-05-30 20:46 Имя: tsitati

    Водночас сумне: що робити з номерами знайомих і друзів, яких вже немає серед нас? Видалити номер, видалити контакт з ім’ям і прізвищем – якось рука не піднімається. Бо це ніби видалити когось зі свого життя, з карти спогадів. Стерти губкою з дошки дружби одну важливу постать, ім’я якої було акуратно виведене крейдою. Змахнув рукою – і людини нема. Тож несила вчинити таку зраду, але й подзвонити – навіть заради цікавості - теж сміливості немає.
    0
  • 2014-05-30 20:52 Имя: tsitati

    Помиляється той, хто вважає, буцім блокноти вигадали для запису важливих справ, або нічого не забути, все виконати, все встигнути. Принаймні у мене це навпаки. Припускаю, що блокнот насправді – це відкрита болюча рана, яка нагадує тобі про те, чого ти так і не зробив. Хоча з року в рік плануєш.
    0
  • 2014-05-30 22:45 Имя: vlada

    Цей есей Кундери на роки вперед став визначальним у розмовах про майбутнє нашої частини світу. Він говорив прості речі – мовляв, Центральна Європа знаходиться поміж Заходом і Сходом, тому почувається між цими потугами в небезпеці. Тут живуть так звані «малі народи», державність і право на незалежність яких завжди під загрозою, їхню територію ділять між собою імперії, їхні мови забороняють, а історії – переписують. Однак, вони бунтівничі, романтичні й горді, тому завжди борються за себе й за своє майбутнє.
    0

Добавить комментарий



Каптча: